Учора, 21 листопада, Україна та увесь український народ відзначали День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004 року та революція Гідності у 2013 році.

Особливо пам’ятним для кожного українця є день 21 листопада 2013 року, коли на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.

Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу: 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін учасників мітингу, після чого подальший протест перетворився з проєвропейського на антиурядовий та став значно масштабнішим.

18-20 лютого 2014 року – в найтрагічніші дні Революції – відбулися сутички в центрі Києва, апогеєм яких стало те, що за наказом тодішнього президента Януковича та підпорядкованих йому осіб снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.

Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України. Згодом відбулися позачергові президентські вибори, які засвідчили європейський вектор орієнтації. Україна вдруге отримала шанс для цивілізаційного вибору, демократії, очищення від впливу тоталітарного, людиноненависницького комуністичного минулого.

У світлі цих подій, заяви керівництва Міністерства оборони Словацької Республіки 20 та 21 листопада викликають не тільки здивування, а й глибокі обурення та рішучий протест української сторони.

Подібні висловлювання напередодні та безпосередньо у День Гідності та Свободи вважаємо проявом неповаги до десятків наших співвітчизників, які у 2014 році стали безневинними жертвами прагнення українського народу до європейського майбутнього своєї держави.

Тим більше неприйнятними вони є зараз – на четвертому році повномасштабного збройного вторгнення Росії в Україну. Вторгнення, якому немає виправдання, попри усі намагання російської влади та її прихильників зробити Україну винною у цій війні та знаходити чергові надумані причини до її початку.

Такі заяви є нічим іншим як повторенням російської пропаганди, маніпуляцією фактами, посяганням на суверенітет України та свідомим нехтуванням духом добросусідства й партнерства між нашими державами, що знайшов своє відображення й під час останнього, третього раунду українсько-словацьких міжурядових консультацій у Кошице.

Українська сторона цінує допомогу, надану Україні та її громадянам з перших днів війни, однак закликає словацьку сторону бути послідовними у своїх заявах щодо підтримки європейського майбутнього України, незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави.

Тільки поважаючи усвідомлений вибір іншого, а також називаючи речі своїми іменами, зокрема агресора – агресором, а жертву – жертвою, можна якнайшвидше закінчити цю безглузду війну та досягти справедливого, всеосяжного та тривалого миру.