18 травня в Україні та світі вшановують пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу, яка стала однією з найтрагічніших сторінок історії ХХ сторіччя. За різними оцінками лише у перші роки вигнання внаслідок голоду, масових захворювань, знущань і каторжних робіт в місцях спецпоселень загинуло понад 46% кримських татар.

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о третій годині ночі й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).

Офіційною підставою для цього злочину стала таємна постанова Державного комітету оборони СРСР № 5859-сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.

У каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від кількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – для поповнення спецконтингенту Московського вугільного басейну. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, як «антирадянський елемент» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих людей.

Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Значної шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Знищувалися культурні та історичні пам’ятки, перейменовувалися історичні назви місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік.

Після включення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 1980-х років.

Анексія Криму Російською Федерацією у лютому 2014 року, який є невід’ємною частиною території України, актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна російська влада в Криму здійснює незаконне переслідування кримських татар та їхніх інституцій, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу. Масового поширення набули прояви релігійної та національної нетерпимості, кримські татари потерпають від кримінального переслідування, обмежуються їхні права на свободу поглядів, зборів і пересування. Все це свідчить про сучасну свідому політику етноциду з боку окупаційної влади Російської Федерації.

Сьогодні, вшановуючи пам'ять жертв депортації кримськотатарського народу, в ім’я відновлення історичної справедливості, Україна закликає світове співтовариство віддати шану невинно загиблим, засудити цей злочин тоталітарного комуністичного режиму та визнати депортацію кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.