1. Для українців війна розпочалась в березні 1938 року, коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим перебувала у складі Чехословаччини. В боях було вбито 430 та поранено більше 400 бійців Карпатської України. Сукупні ж втрати січовиків, за різними даними, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результатів зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.
2. У вересневій кампанії 1939 року вже 112 тис. українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули в боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тисяч отримали поранення у вересневій кампанії.
3. В Україні Червона армія широко практикувала так званий «достроковий» призов юнаків 16-17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних відразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.
4. Загалом у Другій світовій війні загинув кожен п’ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.
5. Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими – становлять не менш 14 мільйонів чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйона чоловік.
6. Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (в буквальному розумінні цього слова) упродовж 1930-х років, стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.
7. У 1941 році радянська влада при відступі залишала «випалену землю». При здійсненні евакуації в Запоріжжі підірвала Дніпрогес. Про це не було попереджено ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, внаслідок чого значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу. У Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити у закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.
8. Кореспондент газети «Saturday Evening Post», відвідавши у 1945 році Україну, з жахом написав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було, насамперед українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».
9. Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України «зникли» такі впливові раніше національні меншини, як німці (виселені на схід СРСР або виїхали на Захід до Німеччини), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, у 1944 році були депортовані з Криму до Середньої Азії, із майже 3 мільйонів українських євреїв війну пережили 800 тисяч осіб (згодом 140 тисяч з них виїхали до Польщі), із 2,5 мільйонів поляків до 1950 року залишилося менше 400 тисяч. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 мільйонів зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 мільйонів осіб.
10. Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській і канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тисяч). Вони воювали і у французькому Русі опору. Тисячі українців служили у польській армії генерала Владислава Андерса і брали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії. Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.