Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був Голодомор 1932-1933 рр.

Голодомор, спланований проти українського селянства мав на меті ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. «Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», - писав американський професор Р.Конквест.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала у 1988-1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голодомор 1932-1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтора десятка країн світу, у тому числі й Словацька Республіка.

12 грудня 2007 р. Національною радою Словацької Республіки було ухвалено «Декларацію щодо Голодомору в 1932-1933 рр. у колишньому Радянському Союзі (особливо в Україні)». У Декларації, зокрема, йдеться про те, що Голодомор був викликаний сталінською тоталітарною політикою, спрямованою на ліквідацію українських селян.

Головною причиною Голодомору 1932-1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай у 1932 році перевищував урожай 1931 року. Інакше кажучи харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфіскувала більшу їх частину, в т.ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійне державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С.Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й.Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

Голод, що поширювався протягом 1932 року набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 000 людей, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17. Середня тривалість життя українців у 1933 році у чоловіків становила 7,3 років, а в жінок – 10,9 років.

Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та горобців, кісткову муку та кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2000 кримінальних справ). Конфіскація збіжжя тривала, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі записи їжі.

Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста були блоковані все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську (нині Дніпро), Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного збирали і вивозили до братських могил.

Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися самостійно на роботу на промислові підприємства, переходити, або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало на собі відчути пекло Голодомору. «Була весна 1933 р. – згадує один із очевидців, - білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти, не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи, висів лозунг: «Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!».

Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали їх в установах, лікарнях, просто на вулицях. «Хто не мав іншого рятунку, - згадує Р.Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, - виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе». Лише у Вінниці, згідно з офіційними даними, міліція підібрала за перші дні травня 1933 року 20 підкинутих немовлят. За той самий час в інших дев’яти населених пунктах знайдено ще 304 немовляти. А скільки їх було загалом по Україні?!

Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом 1932-1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 мільйонів людей. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи – їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації – село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства і здатність його до розвитку.

Трагедію українського села Й.Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один з соратників «вождя народів» М. Хатаєвич з гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробовуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але, колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війни».

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабами, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, незворотно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 року у четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається День пам’яті жертв Голодомору).

Цього року День пам’яті жертв Голодомору в Україні припадає на 25 листопада.